Командир 204 батальйону ТРО ЗСУ розповів все в яскравих подробицях

Згідно із Законом України «Про основи національного спротиву», створення системи територіальної оборони розпочалося у січні. Але ворог не дав нам можливості завершити цю справу у відносно спокійний час: ТРО більшою мірою створювалася вже в умовах широкомасштабної російської агресії. Як відбувався цей процес в окремому батальйоні територіальної оборони Голосієва – наша розмова з командиром цього підрозділу, його позивний «Граф».

— …Уявіть, станом на 24 лютого у штаті нашого батальйону було лише 15 осіб, за тиждень – вже 500, за місяць бажаючих було вже більше 2000. Перші ракетні удари росіян по наших містах стали сигналом для великої кількості патріотично налаштованих українців різного віку, соціальних груп і матеріальних статків. Вже в лічені години біля військкоматів стояли черги добровольців. Прийняти всіх бажаючих боронити рідну землю не мали змоги ані збройні сили, ані формування тероборони. На комусь довелося підбивати риску. Натомість всіх, кого прийняли до батальйону, ми озброїли, розмістили, нагодували.

— Чи багато серед добровольців людей, що брали участь у бойових діях?

— Близько 30% особового складу – це ті, що мали бойовий досвід (пройшли АТО-ООС, чи просто служили в армії), 70% – звичайні цивільні, які прийшли за покликом сумління, натомість не мали військового досвіду. Але це люди з сильною мотивацією до бойового навчання. Всі працювали на повну віддачу, даючи собі лише по 2-3 години на добу для короткого сну. Список усіх достойних подяки був би надто довгим. Та все ж хочу згадати кількох офіцерів – з позивними «Чорний» і «Професор», які в перші гарячі дні ефективно й швидко організували бойову охорону місць дислокації батальйону і адекватне реагування на дії ворожих ДРГ. Хочу також відзначити «Степа», який у той же початковий період, коли ще не було достатнього досвіду і чіткого розуміння ситуації, очолив роботу штабу. Подяка «Мурав’ю» й «Бойку», котрі відповідали за організацію й інженерне забезпечення блокпостів, вогневих рубежів та опорних точок у стратегічно важливих напрямках Голосіївського району. Загалом початковий період становлення батальйону характеризувався кількісним зростанням і певною селекцією особового складу: хтось не потягнув за станом здоров’я, хтось виявився психологічно не готовим, аби йому довірити зброю. Наступним етапом стала постановка бойового завдання, навчання і злагодження підрозділів. У взаємодії з Київською бригадою ТРО і підрозділами інших районів столиці, була розроблена концепція захисту Києва у зоні нашої відповідальності – в межах Голосіївського району. Ми організували систему навчання бійців, залучивши носіїв практичного досвіду – від ветеранів АТО-ООС до найдосвідченіших інструкторів. Навчання по кількох напрямках: тактика ведення бою, мінно-вибухова справа, тактична медицина, бойова психологія. Також мусимо бути готовими до роботи з цивільним населенням: евакуація з небезпечних місць, ліквідація завалів, медична допомога, охорона зон розмінування тощо.

— У який спосіб здійснювалося озброєння і матеріальне забезпечення батальйону?

— Від самого початку ми забезпечуємося переважно волонтерськими каналами. Від держави одержали лише зброю та невелику кількість обмундирування. Решта одягу, харчування, бронежилети, тепловізори, квадрокоптери, спальники, каремати, рюкзаки тощо – то все «волонтерка». Батальйону допомагали й допомагають багато установ, компаній, приватних осіб. Особливо хочу наголосити на допомозі з боку Голосіївської райадміністрації, очолюваної Сергієм Садовим. За його сприяння ми задіяли приміщення кількох комунальних установ, він також допоміг з постачанням харчів і пального. Географія волонтерської допомоги вражає: з Литви – автомобілі і моторне пальне, бронежилети, шоломи, рюкзаки, «розгрузки»; з Італії – бронежилети; з Польщі – автомобілі, каремати, спальні мішки, рюкзаки… А ще є допомога з США, Великобританії, Німеччини тощо. Велика подяка громадянам усіх цих країн! Але найбільше нас підтримують українські громадяни – ми також вдячні всім. Є велика потреба в автомобілях – передовсім прохідних потужних пікапах. На них встановлюємо озброєння, підвищуємо у такий спосіб мобільність і раптовість підрозділів – здатність «відпрацьовувати» не лише живу силу противника, але також і техніку. 

— Якими є особливості Голосіївського району і як вони впливають на виконання батальйоном бойового завдання? 

— Район розташований на півдні Києва і є найбільш віддаленим від кордонів з Росією й Білоруссю. Але попри це ми завжди маємо бути готовими зустріти ворога першими – у секторі своєї відповідальності. Для цього розробили тактику і стратегію зустрічі супротивника – як його механізованих колон, так і піших порядків. Продумуємо різні сценарії: тактику стримування, переходу до наступу, відходу. На окремий батальйон територіальної оборони Голосіївського району також лягає обов’язок ретельної перевірки транспорту не предмет можливого незаконного перевезення зброї, чи скритного перекидання російських диверсантів.

— Бійці нашого батальйону брали участь у зіткненнях з ворогом і мають військові здобутки. Про що можна розповісти вже сьогодні?

— За законом, ТРО – це перш за все система регіональних підрозділів. І наше завдання у цій системі – боронити Київ. Але за потреби (і, звісно, за рішенням командування) батальйон також надає підтримку іншим підрозділам поза зоною своєї відповідальності. Протягом першого місяця агресії ворога наші підрозділи (зокрема, досвідчені воїни, в тому числі колишні бійці батальйону «Айдар») активно працювали у зоні бойових дій. Маємо серйозні «здобутки» щодо ворожої сили й техніки супротивника. Бійці, що відзначилися на полі бою, представлені до державних нагород. Але говорити про подробиці ще зарано.

— На яких завданнях батальйон має зосередитися в найближчий період? 

— Від ворога звільнені північні райони Київщини, до столиці повертаються жителі, стає більше транспорту. Дехто навіть заспокоює себе: небезпека, мовляв, позаду. Але це хибна уява: ворог підступний, намагається заколихати брехнею і може в будь-який момент знову посунути на Київ. За оперативними даними, ймовірність повторного наступу росіян на північні околиці Києва малоймовірний: вони вряд-чи підуть тими ж місцями, де вже були, зазнали поразки й лишили свої ж мінні поля. То ж, не розслабляймося! Моральних дух бійців високий, але бойове навчання не припиняймо. Так, ми готові покласти життя за Батьківщину. Але ціль – не загинути, а вижити і здолати ворога. Окрім профільних навчань, намагаємося дбати про культурне дозвілля. Адже позитивний стан і гарний настрій бійців – це також добра зброя проти ворога. Зокрема, ми приймали Олега Скрипку, якій для воїнів батальйону дав концерт і провів цікаве спілкування в режимі питання-відповідь. Це перший культурний захід, але не останній.

Віктор Субота

https://www.facebook.com/103030865699561/posts/117626987573282/